Зверинецькі печери і цвинтар

Печери монастиря було знайдено навесні 1882 або 1883 року після ґрунтового зсуву, але вхід, що відкрився, було зарито. В 1911 році внаслідок сильного ґрунтового зрушення мимоволі відкрилися входи ще до двох печерних галерей. Розкопки розпочалися тільки у серпні 1912 року. За декілька подальших років було розкопано більше 200 чернечих поховань. Одним із відомих дослідників був Каманін Іван Михайлович. 1913 року монастир був частково відновлений й освячений як монастир Різдва Богородиці скиту Києво-Печерської Лаври на Звіринецьких печерах. Повномасштабні розкопки були проведені в 1980-і роки музеєм «Київ підземний». Після радянського періоду запустіння, зусиллями музею історії Києва та братією Свято-Троїцького Іонинського монастиря Звіринецькі печери були знову розчищені. З 1997 року відроджений скит Різдва Богородиці на Звіринецьких печерах. 2009 року на базі Звіринецького скиту засновано Архангело-Михайлівський монастир.

Археологи й історики вважають, що печерний комплекс на Звіринці виник у XI столітті. За історичними відомостями, в Звіринецьких печерах жили візантійські місіонери. За однією з версій в печерах скиту могла зберігатися легендарна «Бібліотека Ярослава Мудрого». Історія Звіринецького печерного монастиря Згадки про територію, де розташований Звіринецький монастир, трапляються у літописних розповідях про Красний двір – місце заміського проживання сина Ярослава Мудрого – Всеволода. Назва «Звіринець», вочевидь, пов'язана з лісистою місцевістю, у якій князь любив полювати на звірів. Також відомо, що у 1096–1097 роках, після набігу кочівників, у тих місцях було зруйновано монастир. Судячи ж зі знайдених у підземних келіях кісток, монахи та місцеві жителі під час набігу монголо-татар переховувались у печерах, де їх виявили нападники та замурували живцем. Обитель слугувала схованкою від ворогів і в часи Другої світової війни, про що свідчить знайдений на стіні напис: «Юрій Колп… 1941». Сьогодні ж, на основі відродженого скита Звіринецьких печер, у Києві функціонує гуртожитній чоловічий монастир, заснований 2009 року. Проживає у ньому 7 насельників: 5 ченців і 2 послушники.

Про те, що під ногами мешканців правого берега Дніпра розташований монастир та підземна церква, першою дізналася Феодосія Матвієнко, перед якою 1888 року, через зсуву грунту, відкрився вхід у печери. Жінка почула гуркіт і побачила веселку, її основа впиралася саме у провалену частину землі. Разом із сусідом Дмитром Зайченком вона спустилась у підземелля та виявила безліч людських кісток, залишки чернечого одягу, ікони, хрести. До речі, саме у цих печерах знайшли унікальне зображення хреста, який дістав назву Звіринецького. Він за своєю формою схожий на схематичне зображення людського тіла, бо, окрім звичної основи із перехрещених ліній, має ще дві «ноги». Тривалий період часу, аж до 1912 року, Звіринецький монастир не досліджували, оскільки його територія належала Артилерійському відомству, та й грошей на вивчення ніхто не виділяв. Потрібен був меценат, який би профінансував дослідницьку роботу, і такий знайшовся. Князь Володимир Жевахов викупив землю і взяв у міській управі відкритий лист на розкопки печер. 1912 року під керівництвом члена Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтва Олександра Ертеля почалася робота. Князь Жевахов спостерігав за нею і фінансував. Практично відразу після відкриття Звіринецькі печери стали місцем паломництва. Значна кількість людей, які збиралися біля входу, щоб потрапити в древній монастир, заважала дослідникам працювати, тому доступ доводилося обмежувати. Потік паломників не припинявся до тридцятих років, поки на почалися радянські розгроми та переслідування. 1933 року вбили настоятеля Звіринецького скиту, Архімандрита Філарета, а 1934 року закрили монастир та підірвали його храм. Доступ до Звіринецьких печер з'явився лише після 1990 року. Що можна побачити у підземних печерах Підземні Звіринецькі печери утворюють три галереї-вулиці: Вівтарну, Похоронну (Безіменних поховань) і Безіменну (недосліджених поховань). Келії на початку Вівтарної вулиці і групові крипти на вулиці Безіменних поховань обшиті дошками для захисту від обвалів. Стіни і локули половини Похоронної вулиці облицьовані цеглою – над цією частиною ходів колись був фундамент храму. Загальна довжина ходів становить близько 150 метрів. У кінці Вівтарної вулиці зліва – локула з похованням, підписана іменем Феодора Каліки, а справа – келія Андроніка Печерника. Над жертовником у храмі вирізаний у камені список восьми ігуменів Звіринецьких: Леонтій (мабуть, засновник обителі), Маркіян, Михайло (згодом єпископ Юрієвський), Софроній, Мина (згодом єпископ Полоцький), Климент, Мануїл і Лазар. Мешканці печерного храму спали у вузьких вибоях, подушками їм служили глиняні виступи, а обідніми столами – гладкі поверхні печер. Ховали своїх братів монахи скромно – людину просто клали в землю між двох дощок, на тіло першого опускали другого, далі – третього. Купи пожовклих від часу кісток упереміш з камінням видно з-за ґрат у вузькому тунелі під землею. Тут же стоять керамічні посудини, з яких стирчать черепи. У могильній ніші ігумена Климента знайшли металеву іконку, вкриту білою емаллю, яка захистила метал від корозії. На ній зображена Богородиця «Одигітрія». Згодом виявилося, що ікона чудодійна, зцілює хвороби. Також тут можна побачити мощі першого митрополита Київського – Михайла, який, за переказами, надихнув Володимира Великого на хрещення Київської Русі.

Використані матеріали https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/66517_zverineckiy-peschernyy-monastyr.htm

Киев. Бастионная

1900-е гг. Зверинец. Выдубичи. Пещера

Киев. Бастионная

1900-е гг. Зверинец. Пещера

Киев. Бастионная

1900-е гг. Зверинец. Пещерная ниша

Киев. Бастионная

1913г. Зверинец. Вход в пещеру

Звіринецький цвинтар — невеликий некрополь, розташований на Звіринці, на височини між Неводницьким (Наводницьким) яром і бульваром Дружби народів. Площа цвинтаря – 5,6 га (з них 3,3 га вільні від поховань). Наразі цвинтар напівзакритий (ховають лише на резервних місцях).

Звіринецьке кладовище веде початок від цвинтаря церкви Різдва Іоанна Предтечі (заснована між 1715 і 1729 роками, існувала до 1930-х років) — парафіяльного храму Звіринця. Довгий час тут ховали лише мешканців цього київського передмістя. Кладовище набуло загальноміського значення у 1930-ті роки, коли сюди було перенесено деякі поховання з зруйнованого некрополя «Аскольдова могила» — письменника Андрія Подолинського, вченого та громадського діяча Сергія Подолинського, мецената Василя Тарновського (молодшого). Тут було перепоховано засновника Троїцького монастиря о. Іона та засновницю Введенського монастиря Матрону Єгорову (Димитру) (тепер їхні мощі повернуто до монастирських храмів).

До 1975 року (ймовірно, 1974) біля входу створено меморіал загиблим під час Великої Вітчизняної війни. Після війни відведено окрему спеціальну ділянку для померлих робітників заводу «Арсенал», які брали участь у революційних подіях 1917—1918 років. Після закриття Лук'янівського цвинтаря тут у 1990-х роках ховали священиків та ченців.

Киев. Бастионная